Статус: прововая помощь

До ____________ суду __________(підставити назву суду)
____________ (підставити адресу суду)


Начальнику ________ (підставити назву органу ДАІ або внутрішніх справ)
_________________ (підставити адресу органу ДАІ або внутрішніх справ)

__________________________________________
(Підставити свої прізвище, ім’я, по батькові, адресу)


На вилучення та переміщення автомобіля



СКАРГА
(У порядку ст..267 КпАП України)



„_____”_______20__р. співробітником ___________________________ (підставити дані підрозділу та співробітника ДАІ, яким складено протокол огляду та переміщення) було прийнято рішення про евакуацію належного мені автомобіля ______________ (вказати марку, модель, дерд.№ з вул._______________________ (підставити адресу, звідки було евакуйовано автомобіль) у м.Києві, після чого представниками _______________________ (рідставити назву підприємства, співробітники якого проводили евакуацію) з вул.._____________________ (підставити адресу, звідки було евакуйовано автомобіль) у м.Києві було примусово евакуйовано зазначений автомобіль
За „послуги” з евакуації було справлено плату у розмірі ______________________ (підставити розмір плати).
Співробітником ДАІ складено „протокол огляду та переміщення транспортного засобу” №________ від „___”__________ 20____р. (підставити реквізити протоколу.)
Я вважаю дії зазначеного працівника ДАІ з вилучення та переміщення транспортного засобу, а також сам протокол „огляду та переміщення” незаконними з таких підстав.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Крім того, за ч. 7 ст. 319 та ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст..19 Конституції України посадова особа органу державної влади та управління (до яких відноситься орган ДАІ та, відповідно, зазначений його співробітник) має право діяти виключно у межах, способом та у порядку, які прямо передбачені законом.
При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, і захист прав особи безпосередньо на їх підставі гарантується. У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”:

2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого
самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

За таких умов суд при розгляді справи не повинен застосовувати підзаконні нормативні акти, а також акти місцевих органів державної влади, які протирічать вимогам Конституції та законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159, 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цією нормою місцевим радам надано право розробляти правила щодо благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на ринках та правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.
Однак, регламентування порядку зупинки і стоянки транспортних засобів, за порушення яких Правилами встановлені примусові заходи, ні до благоустрою населених пунктів, ні тим більше до торгівлі або забезпечення тиші віднести не можна. Це видно з того, що, відповідно до ст..1 Закону України „Про благоустрій населених пунктів”, вважається, що:

благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного
захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також
соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних
заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження
рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту
з метою її раціонального використання, належного утримання та
охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого
для життєдіяльності людини довкілля;

Очевидно, що дане визначення чітко визначає, що ані сама зупинка та стоянка транспортних засобів, ані евакуація не відноситься до сфери благоустрою населених пунктів.
Відповідно до цієї ж статті Закону:

заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо
відновлення, належного утримання та раціонального використання
територій, охорони та організації упорядкування об'єктів
благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Очевидно, що за таких умов евакуація транспортних засобів не може відноситися до заходів з благоустрою.
З наведеного, у свою чергу, випливає, що і зазначеному Закону такий захід, як евакуація транспортного заходу, не відповідає.
Одночасно законодавець з метою усунення двозначності щодо того, хто встановлює ті чи інші правила, чітко визначив в ч. 2 ст. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159, 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказаний перелік статей є вичерпним і не містить, зокрема, посилання на ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зокрема йдеться про порушення правил зупинки і стоянки.
Порядок зупинки і стоянки транспортних засобів встановлено Правилами дорожнього руху України, а відповідальність за їх порушення передбачена частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді попередження або штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ніяких більш суворих адміністративних стягнень, як і додаткових виплат, закон з цього приводу не передбачає.
Частини 5 та 6 ст. 265 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачалося вилучення у водія транспортного засобу, виключені з Кодексу про адміністративні правопорушення Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" від 05.04.2001 р. № 2350-III.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення лише в межах Конституції і законів України.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ні ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ні ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ні жоден інший закон України не уповноважують Київську міську раду встановлювати відповідальність за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів, а також розпоряджатися приватною власністю.
Таким чином, пункти 8.2 - 8.13 додатка 2 до рішення Київської міської ради від 26 вересня 2002 року № 47/207 "Про встановлення Правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м. Києві" щодо застосування примусового переміщення транспортних засобів, водії яких порушили правила зупинки і стоянки, суперечать чинному законодавству та обмежують моє право приватної власності. Під час затвердження зазначеного додатку Київська міська рада перевищила свої повноваження. За таких умов, при розгляді справи, у відповідності до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, суд не повинен керуватися нормами зазначених Правил, які передбачають примусову евакуацію транспортних засобів.
Існування такого протиправного рішення Київради призводить до вчинення протиправних дій працівниками ДАІ та структури, яка займається примусовою евакуацією, які всупереч нормам Конституції та законодавства України порушили моє право власності керуючись зазначеним рішенням Київради, та регулярно порушують аналогічні права інших громадян. Як вже було зазначено, у нині діючій редакції КпАП України не містить норм, які б дозволяли вилучення транспортного засобу при вчиненні водієм зазначеного адміністративного правопорушення. Так само не передбачають цього Закон України „Про дорожній рух” та інші закони України.
Більше того. Ні КпАП України, ні будь-який інший закон, що регулює процес провадження у справах про адміністративні правопорушення, не передбачає такої процесуальної дії, як переміщення транспортного засобу, яка була здійснена, відповідно до протоколу, працівником ДАІ
До того ж, у даному випадку сама зупинка транспортного засобу була вимушеною, пов’язаною із _________________________________ (вказати несправність транспортного засобу або погіршення самопочуття водія та пасажирів, тощо). Віднесення даної зупинки до вимушених випливає з визначення цього поняття у п.1.10 ПДР, а тривалість вимушеної зупинки ПДР із зрозумілих причин не регламентується. Тобто навіть порушення вимог ПДР у даному випадку не було.
Більше того. Навіть якщо керуватися Правилами паркування транспортних засобів у м.Києві (затверджених рішенням Київської міської ради від 26.09.2002 р. N 47/207) – то і у цьому випадку слід визнати наявність у діях працівника відповідача численних порушень зазначених Правил.
Так, у відповідності до зазначених Правил:

8.2. Примусове переміщення транспортних засобів застосовується в разі їх залишення водієм на порушення правил зупинки і стоянки, якщо при цьому вони створюють загрозу безпеці дорожнього руху, а також виконанню робіт з утримання доріг, зелених насаджень, будинків та споруд, розташованих уздовж дороги.

У даному випадку не існує доказів того, що мій автомобіль було залишено із порушенням Правил дорожнього руху або інших нормативних актів.
Також мій автомобіль не створював загрози безпеці дорожнього руху або виконанню робіт, зазначених у вказаному пункті Правил паркування. Ні у яких процесуальних документах і не вказано, яким чином така загроза створювалася, і чому саме (безпеці руху або конкретним роботам).
Отже, навіть, якщо керуватися вказаними Правилами, то і в цьому випадку підстави для оскаржуваних дій працівника ДАІ були відсутні.
До того ж, мій автомобіль фактично не був „залишений”, оскільки роботи з евакуації та пізніші події проводилися, як видно з зазначеного, у моїй присутності. Що саме по собі є грубим порушенням як зазначених Правил, так і чинного законодавства.

8.9. На спеціально обладнаному майданчику примусово переміщений транспортний засіб утримується згідно з Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 N 115.

8.10. Транспортний засіб видається (повертається) власнику або особі, яка має право на користування цим транспортним засобом, після складання адміністративного протоколу по факту вчиненого ним порушення Правил дорожнього руху, за умови оплати ним робіт з примусового переміщення, зберігання транспортного засобу, а також збору та послуг за паркування (у разі їх необхідності та попередньої несплати).

В даному випадку транспортний засіб не був переміщений на вказану у наведеному пункті автостоянку, не зберігався на ній, отже, не було підстав для відмови повернути транспортний засіб без оплати.
До того ж, мені було категорично відмовлено у поверненні автомобіля без оплати. Що також є незаконним з усіх точок зору. Так, ст..17 Закону України „Про захист прав споживачів” прямо забороняє примушування споживача до придбання послуг непотрібного йому асортименту. А я є споживачем, відповідно до визначення, передбаченого п.22 ст.1 зазначеного Закону. До того ж, ст..14 Закону містить положення, які роблять незаконним спричинення будь-якої шкоди майновим правам споживача. До того ж, як примусовість стягнення плати, так і характер встановлення її розміру підпадає під визначення обмежень прав споживача, що заборонено та які умови є недійсними відповідно до ст..18 Закону. Тим більше, що, відповідно до п.8.12.1 вказаних правил, встановлено судовий порядок стягнення плати за роботи по примусовому переміщенню та зберіганню транспортного засобу.
До того ж, слід зазначити, що вчинення співробітником органу державної влади, яким є ДАІ, дій, яки фактично є примушуванням до оплати послуг суб’єкта господарювання, які мені не потрібні, та ще й за встановленою ціною, яка прямо містить ознаки обмеження прав споживача, прямо підпадає під визначення антиконкурентних дій органів влади, яке дається у ст..15 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, а такі дії прямо заборонені ч.3 вказаної статті.
З огляду на викладене вважаю, що дії працівника ДАІ були незаконними.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 19, 41, 140 Конституції України, статтями 5, 122, 265 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" від 05.04.2001 р. N 2350-III, статтями 1, 14, 17, 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст..15 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, ст..267 КпАП України,

ПРОШУ:

1). Визнати незаконними дії _______________________________________ (підставити дані співробітника, яким складено протокол огляду та переміщення) у частині прийняття рішення про переміщення належного мені автомобіля _________________________________ (підставити марку та держ.№ автомобіля) на спеціальну стоянку (штраф майданчик);
2). Визнати незаконним та скасувати Протокол огляду та переміщення транспортного засобу №____________ від „___”_________ 20__р. (підставити реквізити протоколу)

„_______”___________20___р.

(підпис)

Додатки:
1. Копія протоколу огляду та вилучення транспортного засобу.